На відео в їдальні ідеальна чистота. Чисті столи, чисті стоси посуду, от тільки лотки, де мала б бути їжа, теж переважно чисті і порожні. Тільки в кількох з них зовсім трохи їжі, зараз це щось схоже на густий борщ.
– І це тільки почалася вечеря, вже майже нічого не має, – коментує для Новин Yle Валентина (ім’я змінене на прохання жінки через побоювання поганого ставлення з боку адміністрації).
Валентина разом з чоловіком та двома дітьми вже понад місяць мешкають в приймальному центрі для біженців в Кююхкюлі, що під Міккелі.
Жінка щоразу знімає їжу в центрі на телефон. На вечірній перекус, наприклад, тут пропонують шматок хліба з шинкою і сиром. Дають і овочі.
– Але вони не їстівні, якщо ви збільшите фото огірків, ви побачите, що вони гнилі та слизькі.
На обід один і той самий асортимент – макарони в соусі з ковбасою, картопля з ковбасою.
У дочки Валентини часто блювання після такої їжі, оскільки все кашеподібне, з жирними соусами та спеціями.
Можна було б готувати самостійно, от тільки всі плити у центрі відключили.
– Вони казали, що нема кому наглядати за безпекою, коли пічки працюють, тому їх відключили спочатку на вечір, а потім і на весь день, – розказує про ситуацію в центрі волонтер В'ячеслав Бухаєв.
Так і це ще не все, з чим стикаються тутешні мешканці.
"Вони пережили пекло і ні на що не скаржилися"
В'ячеслав – підприємець, живе у Фінляндії понад 20 років і допомагає тим українським біженцям, хто виїжджає з окупованих територій через Росію, дістатися Фінляндії.
З початку війни він вивіз понад 200 українців. Кілька з них поселилися в Кююхкюлі.
З-поміж них була сім’я з Маріуполя. Юлія Сальникова разом із 11-річною донькою Лізою виїхали з Маріуполя до Польщі на початку війни, ще до окупації, її чоловік Сергій Левченко залишився в місті. Згодом він отримав кульове поранення ноги.
– Це добре, що наша квартира в Маріуполі на першому поверсі, всі верхні поверхи порозносило, а наша лишилась, хоч і без вікон. Він рвав постільну білизну і перев’язував ногу, вкривався всім ковдрами, бо було дуже холодно. Сусіди його трохи підгодовували, знайомі. Було таке, що він не їв нічого по кілька діб, – розказує Юлія.
Врешті, знайомі принесли чоловікові милиці, і через благодійну організацію йому вдалося виїхати на російську територію, пройшовши так звану фільтрацію.
– Я дуже боялась, що його не пропустять, адже він колишній військовий. До того ж його 18-річний син від першого шлюбу пішов служити добровольцем до ЗСУ і загинув. От якраз нещодавно було 40 днів… Але Сергію якось вдалося пройти ту фільтрацію.
Родина вирішила їхати до Фінляндії, бо мали тут знайомих. Мігрі поселило їх до Кююхлюля.
– Вони пережили пекло і тут ні на що не скаржилися. Я тільки випадково дізнався, що вони майже нічого не їдять, – згадує волонтер В’ячеслав.
Коли її донька не могла їсти їжу з їдальні, Юлія намагалася брати з собою хліб з сиром, щоб дати дитині пізніше. Та це суворо заборонялось, спочатку їжу просто забирали, потім впровадили правило, що за все винесене з собою треба платити. До кімнати не можна було взяти навіть каву.
– На сім’ю нам призначено десь 800 євро виплат, на руки ми отримуємо лише 217 євро, решту центр вираховує за їжу, ми не розуміли за що, адже таке погане харчування. І ще й не можна самим готувати.
Крім того, чоловіка Юлії з простреленою ногою так жодного разу і не оглянув лікар.
В’ячеславу вдалося знайти для родини приватне житло в Ваасі. Кілька днів Юлія ходила і просила адміністрацію центра їх виписати, там відмовлялися, бо не мали бланків.
– Мене це дуже здивувало, – каже В’ячеслав. – Що значить нема бланків? У них же є принтери, папір. Я запропонував у себе в офісі роздрукувати і привезти, вони відмовилися.
Тоді сім’я написала заяву про переїзд від руки, із копією на електронну пошту центру.
Коли вони вже тиждень жили у Ваасі і поїхали до лікаря, то раптово дізналися, що офіційно вони ще… живуть і харчуються в Кююхкалі. Юлія припускає, що весь цей час центр продовжував отримувати гроші на їхнє утримання.
Мешканці Кююхкала очікували на реабілітацію
Слова і Валентини, і Юлії щодо поганого харчування підтверджує Євген Ревʼюк, який приїхав із Харкова та з червня живе в прийомному центрі Кююхкюля разом із мамою.
– Наш центр для біженців займає лише одне крило будівлі, інше крило відведено під реабілітаційний центр, – розказує Новинам Yle Євген Ревʼюк. – Клієнти цього центру харчуються разом із нами, і ми помітили закономірність, коли є хтось на реабілітації з фінів, то їжа може бути більш-менш нормальною, буває навіть мʼясо. А, наприклад, на вихідних в реабілітаційному центрі нікого нема, тоді наш обід це, як правило, салат і суп.
Як і всі біженці, Євген отримує допомогу від Мігри, якщо поза центрами прийому вона становить трохи більше 300 євро на місяць, то в центрі для біженців після відрахування суми за їжу, на руки Євгену та його мамі залишається по 78 євро на місяць.
Євген вважає, що, наприклад, за повну допомогу на двох близько 600 євро на місяць вони самі могли б харчуватися набагато краще.
Та найбільше переживає Євген через медичну допомогу. Чоловік має інвалідність через важку стадію ортопедичної хвороби коксартроз, він майже не ходить, в таких випадках потрібне хірургічне втручання. Саме тому, припускає, його і направили до центру біженців, де є реабілітаційний центр.
– Мене записали на прийом до приватної клініки, з якою наш центр уклав угоду на обслуговування, лише через півтора місяця, як ми приїхали. Лікар підтвердив, що мені потрібна операція, але сказав, що на такі втручання у Фінляндії великі черги, може і війна до того часу кінчиться. Тож вирішили мене поки лікувати таблетками.
Волонтерка Карина Терехова, яка допомагала багатьом українцям з Кююхкала, стверджує, що до центру направлялося багато біженців із проблемами зі здоровʼям, як, наприклад, Євген Ревʼюк з інвалідністю, чоловік Сальникової Сергій Левченко з пораненням ноги.
– Центр призначав лікаря або з великим запізненням або зовсім не призначав, а процедури та інші заходи реабілітації не проводилися зовсім, – каже Терехова.
Кююхкюля: "У нас стандартна домашня їжа"
Новинам Yle вдалося отримати письмовий коментар від Лейли Репо, яка представляє адміністрацію прийомного центру для біженців в Кююхкюля. В коментарі Репо, зокрема, пояснює, чому в центрі не дозволяють користуватися плитами.
– Духовки фізично стоять на кухнях, але користуватися ними не можна. Це заборона пожежної служби.
Лейла Репо також продовжує, що в самостійному приготуванні їжі нема потреби, адже харчування в центрі як "стандартна домашня їжа".
– Ми враховуємо також потребу в особливих дієтах, якщо нам про це повідомили. Таке ж харчування мають і клієнти нашого реабілітаційного центру. Як правило, всі клієнти, які їдять у нас, були задоволені їжею.
Однак Новини Yle мають коментар від ще однієї жительки центру Оксани Малик, яка із дитиною, хворою на ДЦП, так само мешкає в Кююхкюля. Малик стверджує, що неодноразово просила адміністрацію центра про просту, не змішану з соусами їжу, яку її син зможе їсти.
– Я багато разів просила не різати сосиски чи ковбасу в макарони та картоплю і не додавати соусів, щоб хто хотів, сам міг собі все окремо взяти. І не тільки я одна просила, у нас навіть були збори жителів в центрі, і всі наші прохання проігнорували, – каже Малик Новинам Yle.
Щодо ситуації, коли Сальникова з Левченко продовжували бути в системі центра, навіть коли зʼїхали, Репо зазначила, що не може обговорювати конкретні персональні випадки.
Мігрі знає про проблеми
Пекка Нуутінен, голова відділу приймальних центрів Мігрі, у відповіді для Новин Yle електронною поштою написав, що вони чули про проблеми в центрі та отримали кілька скарг щодо його діяльності, і пообіцяв перевірку.
Про перевірку керівництву центра повідомили за тиждень.
15 серпня, у день перевірки Валентина, яка живе у центрі, поділилася фото обіду - овочевий салат, картопляне пюре і сардельки.
– Перший раз за багато часу смачний обід, – радіючи, розказала Валентина Новинами Yle.
Своєю чергою, Пекка Нуутінен написав, що, хоча офіційних результатів перевірки ще нема, візит пройшов добре.
– Візит був конструктивний і постачальник послуг налаштований вивести справи на належний рівень, якщо вже не почав, – зазначив Нуутінен.
Пізніше, у більш розгорнутій відповіді Нуутінен поточнив, що через велику і термінову потребу у розміщенні біженців Міграційна служба не проводила тендери і не обирала постачальників послуг для біженців.
– Тендер не розглядали через його тривалість, потужності для розміщення потрібно було придбати шляхом прямих закупівель. У цьому випадку були проведені переговори з тими операторами, які можуть запропонувати відповідні приміщення та досвід для прийому в районах, де є потреба в такій діяльності, – написав Нуутінен.
На пряме запитання, скільки грошей отримує центр в Кююхкюля на одного біженця, не відповіли ані Лейла Репо, ані Нуутінен.
Голова відділу приймальних центрів Міграційної служби лише зазначив, що загалом по Фінляндії максимальна сума на утримання одного біженця в центрах становить 50 євро в день на всі витрати.
Таким чином, право на послуги з розміщення біженців могли надавати лише такі підпріємства, які вкладалися в цю суму.
Як говорить Валентина, яка досі живе в Кююхкюля, після перевірки Мігрі в центрі відкрили ігрову кімнату, бо до того діти в центрі не мали де гратися.
Однак, справи з харчуванням не покращилися.
Проблеми у Кююхкюлі не виняток
Проблеми із центром у Кююхкюля не унікальні, каже Євгенія, волонтерка, що опікується біженцями в приймальних центрах.
Так, Євгенія допомагала Анастасії Пашук, яка приїхала з України з двійнятам, її чоловік загинув під час бойових дій.
Анастасію із дітьми поселили в Гельсінкі в центрі на вулиці Кутомотіє, 9.
Анастасія довго не могла знайти ліжечка для дітей, мама не могла відійти навіть в душ.
– Основна проблема в тому, що не дозволяють виносити їжу з їдальні, я не можу погодувати дітей в кімнаті, а баночного харчування вони не їдять. До того ж в кімнаті не відкриваються вікна, а на ніч відключають вентиляцію.
Після скарг, які волонтери надіслали за електронною адресою migri@migri.fi Анастасію перевели до муніципального житла.
– Абсолютно відсутня якась комуніцація між співробітниками центру та біженцями, – розказує волонтерка Карина Терехова. – Про ті ж ліжечка для Пашук ми просили багато разів. Інші біженці так само звертаються із десятками питань, їм часто нічого не відповідають або радять звертатися до Мігрі. Водночас в Мігрі не здатні відповідати на всі питання.
Проблема полягає ще й в тому, що українці, як правило, відмовляються скаржитися.
– Порушень я бачила на власні очі досить багато. У мене вже ціла добірка є. І, оскільки я допомагаю багатьом біженців доїхати до цих центрів, вони продовжують зі мною бути на зв'язку і діляться своїми бідами. Ви знаєте, вони настільки скромні, принаймні ті, з ким я на зв’язку, що я тільки випадково в розмові починаю розуміти про проблеми, – каже волонтерка Євгенія.