У вересні минулого року розділилася сім'я 45-річної Тетяни Снігур. Жінка втекла від війни зі своїм сином-підлітком до Фінляндії, а її чоловік та дорослий син були змушені залишитися в центральній Україні.
Коли текстильна компанія з Юупайокі шукала швачок у приймальних пунктах, Снігур зголосилася приїхати. Вона здобула освіту швачки, хоча життя привело її в бізнес.
Зараз разом з десятьма колегами вона шиє екологічний одяг, підгузки, пелюшки, чохли для пелюшок і менструальні трусики у тихій сільській місцевості Верхнього Пірканмаа.
Для підприємиці Йоганни Путкосе Тетяна стала справжньою знахідкою. Зараз по всій Фінляндії відчувається брак працівників ручної праці. Муніципалітет Юупайокі, який вважається віддаленим, також не є привабливим, хоча це лише близько шістдесяти кілометрів від Тампере.
– Нашим хітом минулого року були менструальні трусики. Зараз ми можемо задовольнити попит, найнявши українських робітників. Двоє українок зараз шиють тільки їх, – розповідає Путконен.
Підприємиця також найняла ще двох українських професійних швачок. У день інтерв'ю до Тетяни Снігур за швейною машинкою приєдналася 48-річна Ірина Шульгаєвич, яка вже майже рік перебуває у Фінляндії.
Коли Ірина приїхала до Фінляндії в березні минулого року, її чоловік вже працював тут і не став повертатися в Україну.
Минулого літа подружжя працювало на ягідній фермі в Кухмойнені і придбало автомобіль. Коли Ірина влаштувалася на роботу швачкою, вони переїхали в Юупайокі. Зараз раз на тиждень вони відвідують курси фінської мови, чоловік влаштовується на роботу на ферму.
Ірина Шульгаєвич може бути однією з перших українських біженців, хто подав документи на отримання посвідки на проживання, і вона планує це зробити.
Однак як в українців, так і у компаній, які їх працевлаштовують, є ще багато питань, пов'язаних з реалізацією цього права.
"Я отримую багато інформації, але знаю мало"
Робота зміцнила віру Тетяни Снігур в те, що вона залишиться у Фінляндії – можливо, одного дня вся її родина буде тут разом. Вона також планує подати заяву на отримання прописки у муніципалітеті проживання, яке пропонує Фінляндія, коли рік її перебування у Фінляндії добіжить кінця.
Але Тетяна Снігур ще не знає багатьох деталей стосовно того, як влаштоване фінське суспільство.
– Я отримую багато інформації, але все одно знаю дуже мало. Що таке Кела? Як працює охорона здоров'я? Як з ними спілкуватися?, – задається питанням Снігур.
Жінка їздить на роботу на автобусі з Мянття-Вілппула. Про переїзд до роботодавця не могло бути й мови, оскільки її син ходить до школи в Мянття-Вілппула. Переїзд з житла, наданого центром прийому, викликає у неї занепокоєння.
Тетяна Снігур не знає, як укласти договір оренди з приватною особою. Вона також цікавиться, чи зможе вона продовжувати жити у квартирі прийомного центру і почати платити за неї орендну плату.
Навіть роботодавиця українки досі не розуміє, що означатиме прописка в муніципалітетах. Йоханна Путконен сподівається, що на сайті Імміграційної служби Фінляндії буде розміщено більше інформації.
– Я не отримую жодної цільової інформації чи інструкцій, хоча я є роботодавцем, зареєстрованим у Migri. За всією інформацією доводиться звертатися самостійно, – розповідає Путконен.
Підприємиця побоюється щодо втрати біженцями послуг центрів прийому
Якщо біженець з України звертається за правом на проживання, він/вона залишає послуги пунктів прийому та починає отримувати послуги від муніципальних служб. Окрім прав, пов’язаних із послугами охорони здоров’я та соціального забезпечення, будуть також обов’язки.
На думку підприємиці Йоганни Путкосе, українські біженці отримують відчуття безпеки завдяки новому статусу. Вона також вважає, що добре, що Фінляндія працює над тим, щоб краще інтегрувати українських біженців у суспільство.
– Право реєстрації в муніципалітеті проживання – це чудово, адже кожен невеликий муніципалітет у Фінляндії потребує більшої кількості мешканців, – вважає вона.
З іншого боку, у підприємиці є невелике побоювання, що право на проживання може призвести українців до ”заохочувальних пасток”.
– Відштовхуватися треба від того, що коли людина отримує право на проживання, вона поводиться як будь-який інший громадянин. Тобто працює, платить за квартиру, користується муніципальними послугами, а її діти мають доступ до дитячого садка та освіти, – каже вона.
Населення Юупайокі, де проживає близько двох тисяч жителів, зменшується, як і в інших районах Юля-Пірканмаа.
Виконуюча обов'язки муніципального керівника Анне Туовіла відкидає страх перед втратою послуг приймального центру.
– У невеликій громаді до людей легко достукатися. Ми можемо мобілізуватися і бути поруч з ними, – запевняє вона.
Юупайокі має програму інтеграції з Мянття-Вілппула. Муніципалітет сподівається залучити нових мешканців з України, – каже Анне Туовіла, в.о. мера муніципалітету.
Цей текст було перекладено та відредаговано з фінськомовних новин.