До змісту

Із віолончеллю - посеред війни. Чому фінський музикант українського походження Лукас Стасевский поїхав в Київ і лишився там під час воєнного стану

У той час, як посольства евакуювали дипломатів, компанії перевозили співробітників, а мільйони українців їхали на Захід, рятуючись від російського нападу, фінський громадянин Лукас Стасевський започатковує в Україні один гуманітарний проект за іншим, не забуваючи про музику.

Зображення: Lukas Stasevskij

Середмістя Києва, на землі воронка від ракети, спалені машини та будинок без стіни. Всередині ще можна розгледіти залишки мирного життя, полички і навіть чоловіка, що намагається зібрати рештки краму із того, що колись було його домом. І посеред усього цього, на купі бетонних уламків музикант грає на віолончелі. Віолончель ніби плаче від туги.

Відео, на якому грає фінський віолончеліст українського походження Лукас Стасевський, з’явилось в соціальних мережах в березні і дуже швидко стало вірусним.

- Музика передає дуже багато емоцій, які важко викласти словами. - розказує Лукас. - На цьому відео я грав в Шевченківському районі Києва і обрав музику Пендерецького. Кшиштоф Пендерецький - це польський композитор, він сам був дитиною під час Другої світової, і його музика завжди нагадувала мені історії про війну.

За словами Лукаса, його мистецькі акції спрямовані в першу чергу на фінів, та на західних європейців в цілому, для яких вся ця війна та її причини дикі, адже досі в західно-європейському світі сильною є думка про братні український і російський народи.

- Західні європейці навіть не підозрюють, що для нас це принципове питання виживання.

Зображення: Lukas Stasevskij

Українець за народженням

Лукас Стасевський із відомої фінської сім’ї. Його батько - Андрій Стасевський, художник, старша сестра Даля Стасевська - головна диригентка симфонічного оркестру Лахті, сам Лукас із молодшим братом Юстасом професійні музиканти.

Лукас народився у Талліні, що на той час був частиною Радянського союзу. Після його розпаду родина переїхала до Фінляндії. Лукасева названа матір фінка і говорила з ним фінською, батько з братом і сестрою українською. Себе він змалечку вважав українцем, а в ті часи українців часто не відокремлювали від росіян.

Школярем Лукас Стасевський часто відвідував бабусю в Україні. Зображення: Lukas Stasevskij

- Я вчився в школі в Тампере, де іноземців майже не було, і мене часто дражнили словом «ryssä» - це такий синонім до українського слова «москаль», слово дуже образливе. І це було парадоксально, адже мій батько-українець мав проукраїнські патріотичні погляди. Власне, я завжди підкреслював, що ми з росіянами різні народи.

Лукас Стасевський з старшою сестрою Далею Стасевською, бабусею, молодшим братом Юстасом та сестрою Софією. Зображення: Lukas Stasevskij

Останні роки, ще до повномасштабного вторгнення, після захоплення Криму і гібридної війни на Донбасі, фінською, своєю другою рідною мовою, Лукас почав активно говорити і писати у фінських медіа про проблему російської монополії на українську культурну спадщину. Так, багато українських митців від музикантів до письменників і художників роками вважались в світі російськими через те, що жили та працювали на території або Російської імперії, або в Радянському союзі, хоча були українцями.

- Коли, наприклад, була виставка в Атеніумі Іллі Рєпіна, я написав статтю (siirryt toiseen palveluun)в Helsinki Sanomat, в якій пояснив, що Рєпін це український художник і чому важливо це визнавати. Я завжди активний у роз'ясненні різниці між українцями і росіянами, для мене це близька тема.

( Колонка Лукаса Стасевського вийшла 21-го квітня 2021 року і мала назву «Ігнорування українськості Іллі Рєпіна є частиною культурної власності Росії». )

Після тої колонки розгорнувся скандал, лунали думки про культуру, яка має бути поза національністю. Старше покоління фінів, травмоване, на погляд Лукаса, фінляндизацією - про Радянський союз або добре або нічого, - уникало російсько-українського питання, а молодші - покоління Play Station, були всеціло спрямовані на Захід.

- Мої однолітки щороку їздили в Швецію, Естонію, Німеччину і так далі, але ніхто навіть подумати не міг їхати до Росії. Однак, віддаленість була не тільки до Росії, але і до України, Україна була такою територією, яку не знали і не хотіли знати. Це я говорю про молоде покоління.

Тому Лукас здивував всіх, коли надумав перервати успішну кар’єру музиканта і … переїхати до України.

Гостре бажання жити в Україні з’явилось в Лукаса ще у 2014-му, під час подій на Майдані. Тоді він був студентом в Швейцарії, і просто не міг собі дозволити все кинути і поїхати до Києва. Кілька років пішло на те, щоб мрію вдалось справдити.

- Українська культура завжди була мені дуже близькою, однак, я ніколи не жив в Україні. І хоча я зробив кар'єру музиканта, в мене змалечку була мрія стати кінорежисером. Я вирішив побудувати свою ідентичність наново - вчитись на кінорежисера і водночас здійснити свою другу мрію - жити в Україні, познайомитися і з’єднатися з Батьківщиною.

Влітку минулого року Стасевський вступив у Києві до Ukrainian film school, що при кіностудії Film.ua та почав вчитися на кінорежисера.

Зустріти війну

На лютий 2022 року Лукас Стасевський винаймав квартиру на житловому масиві Троєщина, поруч із кіностудією, та знімав кіно. Аж коли, за два тижі до початку війни, йому зателефонували з посольства Фінляндії в Україні.

- У мене ж фінське громадянство. Мені сказали, що я маю терміново виїжджати, що небезпечно лишатися. На те я відповів, що не треба мені дзвонити, я не виїду, і буду тут до кінця.

Про війну заздалегідь говорила американська розвідка, писала преса, але до останнього в українському оточенні Лукаса майже у це ніхто не вірив. Та і сам він, зізнається, думав, що наступ буде на Схід, на Харків, але ніяк не на на Київ. Те, що відбулось, стало для нього шоком.

- О 5.30 розпочались перші вибухи. Я був тоді на Троєщині в своїй зйомній квартирі. Пізніше я переїхав на квартиру свого друга в центрі, люди пороз’їжджались, і друг лишив мені ключі. В ніч з другого на третій день було страшно - то була єдина ніч, коли я був у бомбосховищі, були обстріли. Потім я до того звик і взяв себе в руки.

Коли перше заціпеніння минуло, він почав робити те, що дуже добре вмів - фільмував те, що бачив навколо, давав інтерв'ю фінським журналістам. Одразу організував збір гуманітарної допомоги в Фінляндії для України разом із благодійною організацією ”Пліч-о-пліч”.

- Нам тоді вдалось зібрати майже 21 тисячу євро, і дуже багато всього нам надали безкоштовно, наприклад, ліків. Ціла фура - для військових і для сел Миколаївщини. Мене дуже вразило, як героїчно гуртувались люди на Миколаївщині із початком війни.

А ще - вперше за довгий час Лукас взяв до рук віолончель. Він навіть не мав там в Києві своєї, позичив у друзів. Те його перше відео розлетілось світом, бо мову його інструмента було зрозуміло скрізь.

Мова віолончелі

Він хотів би бути в армії, та до армії беруть тільки громадян України, а до українського іноземного легіону приймають за наявності бойового досвіду. Ані громадянства Україні, ані бойового досвіду в Лукаса нема. Є тільки свій власний музичний фронт.

- Я хочу мистецько відобразити те, що трапляється в Україні - я граю на віолончелі в місцях руйнувань. Хочу розказати в цих своїх відео історію того конкретного місця, де я перебуваю.

Після Києва, Стасевський зіграв трагічне соло сюїти Баха в Бучі, на тій самій вулиці Вокзальній, повній спаленої російської техніки, неподалік від місць, де знайшли десятки вбитих мирних жителів.

Ще одне місце - розбомблений будинок культури в Ірпені - знайшлося випадково.

- Одного дня я мав грати в Гостомелі, але нас туди не пустили через розмінування. І коли ми їхали назад, я побачив цей зруйнований будинок культури. Ми зайшли всередину, я побачив там руїни і те, що лишилось від роялю, і подумав що це символічно.

В Україні зруйновані вже тисячі освітніх і культурних об’єктів, попри вже звичні заяви російських сил, що вони не мають до того ніякого стосунку. ”Зруйнований будинок культури в Ірпені після росіян. Що Рахманінов би думав про свій народ після цього?” - ставить у себе в соцмержах риторичне питання Стасевський.

Стасевський хоче, щоб для фінів Україна врешті перестала бути невідомою землею десь біля Росії. Що Україну вже не ділили на східну і західну, на україно- або російськомовних.

Адже зараз українці разом борються за свій дім і свою свободу.

Зображення: Lukas Stasevskij

Останні