— Ой, це ви мені принесли? Дякую!..
У будинку для людей похилого віку в фінському місті Варкаус вечеря. Медсестра принесла порцію і для 86-річної української пенсіонерки Алли Акімової. Ніхто з персоналу в закладі не говоріть ані українською, ані російською, вона намагається бути ввічливою і прощається з працівницею так, як пам'ятає англійською.
— Bye-bye! — і зауважує:
— Це напевно дуже дорогий заклад, бо умови тут ідеальні.
Жінка має інвалідність через кардіозахворювання, у неї стоїть кардіостимулятор. Фіни сказали їй, що вона потребує особливого догляду і лікування.
У сєвєродонецькому підвалі
Їй ще досі важко це усвідомити, але пару тижнів тому вона, самотня пенсіонерка, жила у підвалі будинку у Сєвєродонецьку. Виходити звідти бодай на хвилину було небезпечно для життя.
— Нас весь час обстрілювали, ми всі дуже боялись. Люди приходили до підвалу і там лишалися. Нашим домом був підвал.
Ще дитиною вона пережила другу світову, евакуацію та недоїдання. Але так страшно, пригадує, їй не було ще ніколи в житті.
Через сирість жінка спала у шапці, накривалась кількома ковдрами. Як старенькій їй виділили місце не на підлозі, а на дивані. Навіть свій день народження, який припав на один з днів війни, вона відзначала в підвалі. Наварили картоплі, зробили бутерброди.
— Поки була електроенергія, було нормально, ми перенесли пічку туди, мультиварку, чайник. Разом готували їсти, разом їли. Коли світло зникло, було дуже важко.
В підвалі не було вентиляції, повітря застоювалось, діти хворіли. Почало здавати здоров’я і в Алли Акімової.
Врешті в травні знайомі допомогли їй поїхати з Сєвєродонецька до лікаря у Дніпрі. Той сказав їй, що людей з інвалідністю вивозять до безпечних місць.
Фінляндія погодилася прийняти людей з інвалідністю
— В Україні велика кількість таких людей потребували евакуації, передусім йшлося про регіони з активними бойовими діями, — розказує Новинам Yle консул Посольства України у Фінляндії Данило Кононенко.
Проектом займався Офіс Президента. Цих людей, за словами консула, могли прийняти і в Польщі, але там вже перебуває велика кількість українських громадян.
За 20 українців з інвалідністю погодилася взяти повну відповідальність Фінляндія.
Такі люди часто мають обмежені можливості самотужки покинути країну та скористатися послугами перевізників, які пропонують українцям в ЄС, пояснює Новинам Yle рішення фінського уряду Іікка Саунамякі, старший спеціаліст Міністерства внутрішніх справ.
— Приймаючи цих особливо вразливих людей, ми відповіли на прохання України підтримати їх. Це є частиною зусиль, які ми докладаємо, щоб допомогти Україні та українцям у цій складній ситуації, спричиненій війною, яку розпочала Росія, — підсумовує Саунамякі.
Перша частина групи: 10 людей, серед яких і Алла Акімова — подолали довгий шлях. Вони вирушили з Дніпра, зупинилися у Львові. Там Алла Акімова випадково зламала руку на вулиці. Лікарі пропонували залишитися на лікування, та вона прийняла рішення їхати.
— Я так прив’язалась до всіх у нашій групі. Розумієте, ми всі маємо інвалідність, а ще й пережили підвали. Пізнавши таке горе, ти співчуваєш і турбуєшся про інших ще більше.
Потім був перетин кордону, дорога до Кракова та переліт до Гельсінкі. В аеропорті їх зустрічали представники українського посольства та фінського уряду.
— Це люди із таких місць, як Попасна, Рубіжне, Ізюм, які бачили и пережили всі жахіття війни. — Данило Кононенко розказує про тих, хто прибув до Фінляндії у групі разом із Аллою Акімовою. — Один чоловік був із кравчучкою та сумкою в клітинку. І сказав, що це все, що у нього залишилось від трикімнатної квартири.
Одразу в аеропорті новоприбулих зареєстрували як шукачів тимчасового прихистку. Хтось із новоприбулих був із собакою, хтось із котом. Дехто на інвалідних візочках. Цього ж дня їх розселили в центрах для біженців або у спеціальних квартирах.
— Ми навіть не очікували настільки теплого прийому, — каже Алла Акімова.
Після кількох днів в центрі для біженців в Еспоо її перевезли до Варкаусу, де жінці можуть надати кращий догляд, особливо враховуючи її зламану руку.
— Я колись, ще до війни, мріяла поїхати з друзями до Фінляндії і спробувати тут справжньої північної риби, соромно навіть зізнаватися в такому приземленому бажанні, — говорить Алла Акімова.
І додає:
— Але я ніколи не могла подумати, що воно збудеться ось так.
Вже в Фінляндії вона дізналась, що від її квартири нічого не лишилось.
Там, у Сєвєродонецьку пройшло все її життя: ще юним фахівцем з дипломом інженера вона пішла працювати в Сєвєродонецький інститут азоту і промисловості.
Але дивується: переживає не за квартиру, а чи виїхали сусіди, що жили разом із нею в підвалі із своєю морською свинкою. Та боїться, чи вистоїть Сєвєродонецьк.
—Настрою в мене нема, бо я кожного дня очікую, що все, сьогодні кінець. Ви ж самі розумієте: здати Сєвєродонецьк це означає здати Луганську область.
Вона сподівається будь-що вернутися додому — навіть на руїни.
