До змісту

Українських працівників з родинами розмістили на ягідних фермах ще за кілька тижнів до початку весняних робіт – організували також догляд за дітьми

На ферму в Суоненйокі деякі працівники приїхали з дітьми. Дорослі змогли почати працювати.

Ukrainalaisten aamu Aution marjatilalla.
Ukrainalaisten aamu Aution marjatilalla.

Кілька фермерів-ягідників ще до початку весняних робіт забрали до себе на ферми своїх працівників-українців, які рятувалися від війни. Українці приїхали разом із сім’ями.

Наприклад, у Суоненйокі майже половина українців приїхали на ферми з дітьми.

– Важко було повірити, що війна розпочалася, але коли з’ясувалося, що Росія дійсно напала на Україну, у нас була паніка. Як там наші друзі? – Так описує ситуацію у лютому підприємиця з ягідної ферми в Аутіо в Суоненйокі Тія Іхасало.

Ягідники організували працівникам житло, возили їх для вирішення офіційних справ. Із початком весняних робіт на фермах організували догляд за дітьми.

Доглядає за дітьми один із дорослих

Через холодну весну весняні роботи розпочалися приблизно на два тижні пізніше, ніж зазвичай. Робочий день починається о восьмій ранку. Коли дорослі йдуть на поле, діти прокидаються, снідають і граються.

На фермі живуть 19 дорослих робітників і ще діти віком від 1 до 17 років. Підлітки від 16 років за бажанням працюють разом із дорослими.

На роботі більше людей, ніж зазвичай. Зазвичай навесні працює максимум 15 працівників.

Діти вранці збираються разом на сніданок. Зображення: Marianne Mattila / Yle

Один з дорослих залишається на день для догляду за дітьми. Та сама людина готує на всіх їсти.

Розмістити всіх вдалося за рахунок оренди двох окремих будинків по сусідству. Коли почнеться збір ягід, очікують ще десятки працівників. Іхасало дізнавалась, де зараз перебувають її колишні робітники.

— Вони по всій Європі, — каже жінка.

Однак, деякі не можуть вибратися зі сходу України. Усіх колишніх співробітників з України тут хочуть взяти на роботу.

З настанням весни життя на фермі налагодилося.

– Українці живуть такими ж нормальними життям, як і фіни. Дорослі вдень працюють, а вечори проводять разом з дітьми, – каже Іхасало.

Деякі діти та дорослі їздять увечері на ігровий майданчик в центрі Суоненйокі, туди приблизно п’ятнадцять хвилин машиною.

На вихідних відвідують місто Куопіо.

Організаційні питання, які розпочались після російського вторгнення, вартували Іхасало часу, грошей, а також нервів.

– Українців відправляють від одних дверей до інших, – дивується вона.

Усі українці спершу пішли до відділку поліції та подали заяву на тимчасовий захист. Після цього – до приймального пункту для вирішення практичних питань.

Для роботи також була потрібна податкова картка. Новим працівникам податкову картку довелося чекати близько двох місяців.

Питання треба вирішувати за 50 і 90 кілометрів, оскільки деякі працівники є клієнтами приймального центру в Ювяскюля, а деякі – в Куопіо.

Допомога українцям

Але найбільше Іхасало здивувало бажання людей допомогти українцям. Їм приносили їжу, одяг, взуття та іграшки.

– Маленьким дітям потрібні були горщики та пелюшки, — згадує вона.

Роботодавець Іхасало, у якого вона працює взимку, подарував чотири комп’ютери, щоб школярі могли продовжити дистанційно вчитися в українській школі.

– Це був важкий час, але все варто того, аби бачити, як граються діти.

Цей текст перекладено з сервісу Yle Uutiset українською мовою. У роботі з перекладу україномовний журналіст використовував програми машинного перекладу.

Останні